Каса, адмiнiстрацiя
(044) 253-62-19

Історія театру

Народження Київського театру юного глядача припадає на особливий період історії нашої держави. Не виборовши після Жовтневого перевороту 1917 року незалежності від Москви, Україна шукала енергію для свого подальшого поступу в ідеї революційних перетворень у всіх сферах життя, що опанувала і національно свідомою інтелігенцією.

На початку двадцятих років, коли ще жила віра в людське обличчя радянського інтернаціоналізму, який обіцяв не лише не знищити, а й стати притулком для розвитку національних культур, вітчизняна література та мистецтво зазнали небувалого розвитку. Згодом період 20-х, початку 30-х років минулого століття увійде в історію під назвою «українського відродження». Варто лише згадати імена Леся Курбаса та його акторів, Олександра Довженка, Анатолія Петрицького, Миколи Куліша, Валер’яна Підмогильного, Миколи Хвильового, Олександра Олеся, Михайля Семенка та багатьох, багатьох інших митців, письменників, поетів, аби збагнути, яка потужна творча енергія панувала тоді в українському суспільстві.

На жаль, більшість цих імен згодом потрапили до списку «розстріляного відродження». Однак, хто знає, можливо саме передчуття близької трагічної розв’язки, яку готувала Україні доля, і сприяло тому, що у творах вітчизняних митців та літераторів з такою силою пульсувало життя у його найрізноманітніших проявах. Маятник історії все більше розхитувався, то ж українська творча інтелігенція відбивала у своїх романах, оповіданнях та віршах, у п’єсах та виставах полярні ідеї і настрої тої трагічної, як згодом виявиться, доби. Революційний оптимізм змінювався меланхолійним смутком, надія – відчаєм, любов і віра – розчаруванням і зневірою.

Саме у часи небаченого підйому національного мистецтва в Києві виник новий театр. Ідея створення театрального колективу, який присвятив би себе вихованню дітей та молоді, належить Олександру Соломарському та Ірині Дєєвій. Незважаючи на те, що у них не було ані приміщення, ані коштів, 8 листопада 1924 року київська дітвора побачила першу прем’єру майбутнього київського ТЮГу – «Мауглі» за однойменним оповіданням Редьярда. Кіплінга. Віра, творча наснага керівників та акторів новоствореного колективу переборювали будь-які перешкоди.

Заснований як Державний театр для дітей, ТЮГ впродовж історії не раз змінював свою назву (носив імена Івана Франка, Максима Горького, Ленінського комсомолу), переїжджав у різні приміщення (першу виставу грали у Будинку вчителя). Незмінними для різних поколінь, що працювали у ньому впродовж усіх років, залишалися дух служіння мистецтву, бажання вводити у таємничий світ театру, закохувати у нього дітей, підлітків та їхніх батьків. Театр на Липках – особливий творчий колектив, адже він працює для різних вікових категорій. Гостинно відчиняючи двері зранку перед малюками, ввечері ТЮГ показує вистави для підлітків, молоді і дорослих.

З Київським ТЮГом у різні часи співпрацювали видатні майстри театрального мистецтва – К. Станіславський, А. Бучма, В. Татлін, К. Кошевський, М. Фореггер та багато інших . Театр юного глядача неодноразово нагороджувався преміями та грамотами, його вистави брали участі у різноманітних фестивалях та конкурсах, отримували фахові нагороди та державні відзнаки.

З 1991 року Театром юного глядача на Липках керує народний артист України Віктор Гирич. За чверть століття роботи в тюгівському колективі він заслужив репутацію режисера, який завдяки знанню також і дитячої психології успішно ставить спектаклі для глядачів різного віку. Театр постійно перебуває в стані мистецького пошуку, його трупу весь час поповнюють молоді актори, запрошуються на постановку різні режисери. Свого часу тут працювали відомі тепер митці Роман Віктюк, Богдан Бенюк, Віталій Лінецький.

Сьогодні в репертуарній афіші театру понад 30 вистав, серед яких значаться як п’єси сучасних драматургів, так і твори відомих класиків вітчизняної та світової літератури – Вільяма Шекспіра, Пьєра-Огюстена Карона Бомарше, Лопе де Вега, Ганса Христіана Андерсена, Самуїла Маршака, Лесі Українки, Антона Чехова, Олександра Островського, Івана Тургенєва, Марка Твена, братів Грім, Астрід Ліндгрен, Яна та Ірини Златопольських, Елеонори Портер…

Восени наступного року Київський театр юного глядача на Липках буде святкувати своє дев’яносторіччя. Яким він зустріне чергову круглу дату, яким буде його обличчя у наступні роки, залежить не лише від колективу театру, а й від глядача. Бо саме глядач є тим останнім ланцюжком у процесі створення вистави, без якого Театр як явище просто неможливий. То ж будемо продовжувати творити історію нашого театру разом.

 

 

  

http://cultureua.com/