Преса про прем'єру в ТЮГу

08.05.2019

Журналіст Іван Бабенко відвідав показ вистави "Бережіть Флорес", після чого на онлайн-ресурсі газети "День" вийшла його стаття під назвою "Чотири квітки в... мегаполісі". Нижче приводимо оригінальний текст рецензії пана Бабенка:

Режисер Максим Михайличенко вже вдруге за останні роки береться за п’єсу цього американського драматурга (трохи раніше він поставив у Театрі на Липках психологічну драму «Білоксі-блюз»).

Ніл Саймон виріс у роки Великої депресії, й та сувора епоха, мабуть, дала йому щеплення від життєвих катастроф. Принаймні оця його комедія — якраз про катастрофу, в якій ховається надія. Чи варто нагадувати, наскільки це звучить актуально для нас?

У п’єсі кілька яскравих жіночих характерів — справжній подарунок для чотирьох актрис. У ролі Флорес — Олена Михайличенко. Її колоритних подруг грають Інна Бєлікова (Олі), Марина Веремійчук (Сільвія) та Мирослава Філіпович (Рене). Власне, головний дует у цій виставі — Флорес і Олі. Перша на вигляд — така собі провінціалка, майже хуторянка, друга — законне дитя мегаполіса, а втім, кожна по-своєму самотня в світі великого міста, і тим зворушливіша їхня дружба.

Авторові цих рядків довелося бачити другу прем’єрну виставу, й вона здавалася неготовою — тією мірою, як буває «неготова» гаряча страва, щойно знята з вогню, вона обпікає вас і не дає себе розкуштувати, але й загострює ваш апетит і не відпускає від себе.

У виставі немало надмірностей та перебільшень, але з певністю не можеш сказати, де тут «переграють», а де «не дограють», і саме оця невизначеність робить видовище живим і привабливим. Додайте до цього ще й вторгнення відверто-концертних вокальних номерів та експресивну хореографію (Олексій Скляренко) — і ви отримаєте приблизну картину цієї киплячої субстанції Можливо, коли ця «страва» трохи прохолоне й устоїться — вона стане іншою, але поки що цікава й така, яка є. Часом спектаклю стає тісно в просторі Малої сцени. Особливо це очевидно, коли тут з’являються двоє темпераментних іспанських кавалерів, Ренальдо (Віталій Дерев’янчук) і Хуліо (Кирило Горолюк) — тоді ця кімнатна сцена нагадує вагончик, у якому перевозять породистих коней, норовистих і водночас полохливих, а публіка ж тут-таки сидить під стінами «вагончика», на відстані простягнутої руки. І це неабияк на публіку впливає. А фінал увінчується не просто собі поклоном та квітами — глядачі танцюють разом із акторами, не поспішаючи відпускати одне одного...

Посилання на статтю тут

Повернутися до новин театру