Каса, адмiнiстрацiя
(044) 253-62-19

Що тобі сниться Тарасе?

      Едуард ОВЧАРЕНКО

     Бурхливі події новітньої української історії співпали з 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка. І саме сьогоднішня реальність є переконливим підтвердження тому, настільки точно у своїх творах про минуле Кобзар передбачив майбутнє. Отож не дивно, що більшість українських театрів наразі звернулися до його пророчого слова. Не залишився поза цим процесом і Київський академічний театр юного глядача на Липках, де народний артист України Віктор Гирич створив виставу-колаж «Сон» за творами Шевченка. 
Можна довго і багато говорити про пророцтва Кобзаря. Однак, досить часто вони підводять до сумного висновку – за двісті років мало що змінилося, а ми, як і наші попередники, постійно наступаємо на одні й ті ж самі граблі. То ж можливо потрібно нарешті почати робити висновки, як на основі написаного у ХІХ столітті змінити своє життя у столітті ХХІ-му?

 

     „Ніхто з наших митців настільки не переймався долею України, як, Шевченко. У кожному Шевченковому слові, у кожному звуці його поезії відбувається біль за те, що Україна невільна. Кожне слово Тараса Шевченка пульсує, знаходить відгук у наших акторів, а це гарантія того, що ним перейматимуться і глядачі. Взявши за основу вистави «Сон» поезію Кобзаря вибудовуємо її структуру навколо одвічного конфлікту митця і суспільства. Необхідність кардинальних змін, яку відчуває нині Україна, робитиме наш спектакль дуже злободенним”, – розповів Віктор Гирич.

 

     Досить вдало було вибрано назву вистави «Сон», адже тут вся українська історія постає наче примарне видіння. Адже так не хочеться вірити, що всі трагедії, які пережив український народ за свою багатовікову історію це реальність, а не сон хворобливої уяви. А ще більше не хочеться вірити, що можлива трагедія нова. Бо що можуть означати слова поета: „Летим. Дивлюся, аж світає, Край неба палає”? Це марення, чи край неба на Сході, що може будь-коли запалати кривавими загравами?

 

     Сьогодні український народ знову робить спробу позбутися посткомуністичної залежності та вийти з проімперського простору, в якому, на жаль, ми всі ще перебуваємо. Бажання позбутися тоталітарного тиску це своєрідний місток, що поєднує Тарасову поезію з нашою сучасністю. А сама вистава продиктована потягом до волі та самостійності. І багато хто напевне погодиться, що саме ця внутрішня потреба у свободі, бажання стати господарями на своїй землі, прагнення мати справжню, а не декларативну державність вивели людей на вулиці. Дехто може заперечити, мовляв, ми живемо у поміркований час, час, що начебто не вимагає від особистості радикальних дій. Однак нашим громадянам не залишилося іншого шляху, аби відстояти власну незалежність.

 

     Роль Тараса у виставі грають відразу три актори. Назар Добріян (маленький Тарасик), Юрій Радіонов (юний Тарас), а центральну роль, дорослого Шевченка, навколо якого відбуваються всі реальні та фантасмагоричні події виконує Тарас Мельничук. У виставі задіяна більша половина трупи театру, але найбільше запам’яталися образи створені Валерієм Войтенком (Михайло Щепкін), Інною Бєліковою (Варвара Рєпніна), Миколою Данилюком (Офіцер), Володимиром Гладким (Землячок), Мариною Гунько, Дар’єю Кривошей, Христиною Микитин (душі) та Анжелікою Гирич, Мариною Лях, Іолантою Пилипенко (ворони).