Каса, адмiнiстрацiя
(044) 253-62-19

Шалений день

     Денис ЖАРКИХ

     газета «Хрещатик», 16 червня 2011 р.

 

     Коли б рецензію на виставу Київського ТЮГу треба було написати одним словом, то, швидше за все, це слово було б «свято». Що треба для того, щоб влаштувати свято? Багато творчих колективів хочуть бути оригінальними, запрошуючи знаменитих гастролерів, будують дорогі декорації або ставлять такі експерименти, що глядач лише очі витріщає. Та якщо за справу береться такий майстер режисури, як Віктор Гирич, а сценографію зробить Михайло Френкель, танці поставить Алла Рубіна, акторів одягне Костянтин Кравець, то свято відбудеться за будь-якої погоди. Театр знову довів, що він Академічний з великої літери та сучасний одночасно.

 

     З першого погляду доволі професійна комедія, майже без ухилянь від оригінального тексту, але... Граф Альмавіва у виконанні Максима Михайличенка дуже схожий на нудьгуючого олігарха, котрий створив імперію, та не знає, що з нею робити. Його дружина (Анжеліка Гирич) прекрасна графиня, можливо, в минулому найвродливіша і найрозумніша дівчина на курсі, коли граф був студентом і мав порожні кишені. Фігаро у виконанні Валентина Томусяка, може, камердинер, а може, амбітний менеджер в імперії графа. На погляд автора, найбільше вдалася сцена підозри Сюзанни (Інна Бєлікова) до графа. Валентину вдалося перейти з фарсу, комедії, до суто чоловічих глибоких емоцій приниження, люті та надії. Марселіна у виконанні Марини Лях, може, ключниця, а може, зачарована молодими чоловіками бізнес-вумен. Її намагання бути жаданою може слугувати взірцем для сучасних зірок телебачення... котрим за тридцять.

 

     Усе це автор побачив на власні очі. Можливо, будуть й інші погляди. Але варто піти і подивитися. Єдине, що хочеться додати, Віктор Гирич так популяризує українську мову, що просто віриш — Фігаро, може, й не володів англійською, проте українською дуже віртуозно!