Слова Кобзаря пульсують безперервно

     Вадим ДИШКАНТ

     журнал "Театрально-концертний Київ" №3, березень 2014 р.

 

     Нинішнього року Театр юного глядача на Липках святкує своє дев'яносторіччя. Народження ТЮГу припадає на особливий період нашої держави. Не виборовши після Жовтневого перевороту 1917 року незалежності, Україна свій подальший поступ бачила в революційних перетвореннях у всіх сферах життя. Ця ідея опанувала і національно свідомою інтелігенцією.

 

     Період 20 - початку 30-х років минулого століття увійшов в історію під назвою "українського відродження". Досить лише згадати Леся Курбаса та його акторів, Олександра Довженка, Анатолія Петрицького, Миколу Куліша, Валер'яна Підмогильного, Миколу Хвильового, Олександра Олеся, Михайля Семенка та багатьох інших митців, аби збагнути, яка потужна творча енергія панувала тоді в українському суспільстві.

 

     На жаль, більшість цих імен згодом потрапили до списку "розстріляного відродження". Однак, хто знає, можливо, саме передчуття близької трагічної розв'язки, яку готувала Україні  доля, і сприяло тому, що у творах вітчизняних митців та літераторів із такою силою пульсувало життя у найрізноманітніших проявах. Творча інтелігенція у своїх романах, оповіданнях та віршах, у п'єсах, виставах трансформувала полярні ідеї і настрої тієї трагічної, як згодом виявиться, доби. Революційний оптимізм змінювався меланхолійним смутком, надія - відчаєм, любов і віра - розчаруванням і зневірою.

 

     Саме у часи небаченого підйому національного мистецтва в Києві виник новий театр. Ідея створення театрального колективу, який присвятив би себе вихованню дітей та молоді, належить Олександрові Соломарському та Ірині Дєєвій. Незважаючи на те, що у них не було ані приміщення, ані коштів, 8 листопада 1924 року київська дітвора побачила першу прем'єру майбутнього ТЮГу - "Мауглі" за однойменним оповіданням Редьяра Кіплінга. Віра, творча наснага керівників та акторів новоствореного колективу переборювали будь-які перешкоди.

 

     Нині Україна знову опинилася у вирі революційних потрясінь, що відбивається і на роботі театральних колективів. Схоже, не випадково сталося так, що, водночас із творенням нової української історії на Майдані, практично усі вітчизняні театри зайняті підготовкою вистав до 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка. І навіть якщо хтось досі не бачив Кобзаря актуальним, то останні події лише підтвердили, що він у творах про минуле передбачав майбутнє.

 

     Своїм відчуттям та розумінням актуальності Шевченка ділиться художній керівник Театру юного глядача на Липках Віктор Гирич, який працює над виставою "Сон" за мотивами поезії нашого Пророка.

 

     - Так склалося ще у сумнозвісні радянські часи, що кругла дата того чи іншого відомого діяча культури, письменника, яку треба було широко відзначити, сприймалася зазвичай із велемовного боку. Тоді й виникло таке поняття як "датський спектакль", що ним позначали виставу, яку готували з нагоди якоїсь ювілейної дати і без якої вона навряд чи з'явилася б. Коли ж мова йде про Шевченка, то ставлення до його ювілею зовсім інше. Є автори, які постійно на часі, їхні слова безперевно пульсують. У випадку з Кобзарем це пов'язано з тим болем, що його він постійно відчував за Україну, за те, що була закріпаченою, не могла вибороти собі державність. Ніхто з наших митців настільки цим не переймався.

 

     Так складається і сьогодні, що народ намагається позбутися посткомуністичної залежності та вийти з того проімперського простору, у якому ми все ще перебуваємо. Це бажання звільнитися від тоталітарного тиску і є тим місточком, який змістовно та емоційно поєднує сьогодення із Тарасовою поезією, з його часом. Тому і наша вистава продиктована внутрішньою потребою у самостійності, потягом до волі. Саме ця потреба у свободі, бажання стати господарями у своїй країні, отримати нарешті справжню, а не декоративну державність, і вивели людей на вулиці. І це прагнення у народу настільки сильне, що він готовий відстоювати свою свободу ціною власного життя. Хоча живемо вже у поміркований час, який начебто не вимагає від особистості радикальних дій, однак люди вимушені саме таким чином відстоювати свою незалежність.

 

     Кожне слово Тараса Шевченка пульсує, знаходить відгук у наших авторів, а це гарантія того, що ним перейматимуться і глядачі. Взявши за основу вистави "Сон" поезію Кобзаря, ми вибудовуємо її структуру навколо одвічного конфлікту митця і суспільства. Необхідність кардинальних змін, яку відчуває нині Україна, робитиме наш спектакль дуже злободенним.

 

     Прем'єра вистави "Сон" у Театрі юного глядача на Липках - 22 березня.