Каса, адмiнiстрацiя
(044) 253-62-19

Шинель від Шанель...

     Олена ВАРВАРИЧ

     газета "День", 17 вересня 2009 р.

 

     На малій сцені Київського академічного театру юного глядача на Липках режисер Олег Мельничук поставив гоголівську «Шинель». Напевне, усі пам’ятають історію чиновника Акакія Акакійовича Башмачкіна. За допомогою неймовірних зусиль він зібрав кошти й придбав нову шинель, а коли її вкрали — помер від гарячки... бо стала вона для самотньої людини не просто предметом гардеробу, а справжньою подругою, з якою гоголівський Акакій відчував себе не таким одиноким, непотрібним та нікчемним.

 

     Дотримуючись гоголівської ідеї предмет-герой, основним емоційним стрижнем, збудником конфлікту у виставі є одежина, придбана чиновником. Життя Акакія (Олександр Ярема) немов розділилося на два етапи — «до» та «після». «До» — старання заради нової шинелі, котра далася неймовірною працею не лише на службі, але й над собою: чай увечері не пити, світло не запалювати, а користуватися хазяйським, носити взуття так, щоб не підбивати його зайвий раз — словом, економити на всьому. Акакій-Ярема гарячково, немов одержимий якоюсь високою ідеєю, обмотує взуття клейким папером і ступає тихо, крадучись, як, крадучись, тихо й нерішуче жив він усе своє життя. Аж ось жалюгідний, скромний Акакій, якого життя змусило змінити шинель, бігцем (бо ж у старій холодно) дістається до майстра, який зможе справити нову, довгоочікувану, вистраждану та вимріяну одежину. А «після» — це теж він, «один чиновник», на якого ще нещодавно не просто не завертали уваги — його навіть не помічали, — у новій, якісній і теплій шинелі.

 

     Цікаво, що драматична формула «щастя через нещастя» і далі — до наступної трагічної перипетії — прописана у виставі досить своєрідно. Придбання шинелі (а у цій сценічній інтерпретації вона біла та урочиста) — це не просто радість маленької людини, яка через матеріальне прагне змінити своє життя. Башмачкін у новій шинелі видається зовсім новою людиною, з ним відбуваються емоційно-психологічні метаморфози. І де вже той зворушливий, недолугий, завжди зніяковілий чиновник, котрий спілкувався з літерами та цифрами? У виставі «Шинель» ми відчуваємо навіть певну пародію на сьогоднішній світ гламуру... Так і хочеться дозволити собі лінгвістичне хуліганство, граючи зі словами шинель-Шанель. Акакій Акакійович немов опиняється у полоні брендів-трендів, і відтепер він не просто відчуває себе на висоті — навіть працювати не хоче... Що йому тепер до цих злощасних скупих літер у блиску нової білої шинелі? Він походжає гордо, красуючись та хизуючись обновою. На екрані з’являються фото міста й вітрин з рядками модного взуття. І ця аналогія є ключем до розуміння сценічного тексту: глядач відчуває, що Гоголь писав про нас, сьогоднішніх, здатних розчинитися у матеріальному світі, забувши про те, хто ми та чого бажаємо. А все тому, що розучилися бажати та прагнути, неначе персонажі беккетівского «Годо».

 

     Режисер вистави «Шинель» вдається до композиційно-часових трансформацій, навмисне порушуючи хронологію, пропоновану автором. На тлі основних подій контрастною є оповідь матері (глядач чує інтонаційно зворушливий жіночий голос) про те, як народився Акакій і як обирали йому ім’я. А ще — материні пісні, під час яких на екрані з’являються фото дитини у період до її народження, а також немовля, котре помістилось на долоні і вже усміхається до цього світу... Такі візуальні ефекти настільки вражають, що глядач перехоплює подих, а на очі навертаються сльози.

 

     Емоційно посилюють основну ідею вистави й філософсько-ліричні репліки, написані піском. Пісок — час, що невпинно триває, забираючи із собою життєві клопоти, пристрасті та, врешті-решт, саме життя. Залишаються тільки слова... «Дивно влаштований світ наш», «А ви чого бажаєте?» А й справді — чого?..