Каса, адмiнiстрацiя
(044) 253-62-19

Носа. Фест. Ялта

Днями завершився VI міжнародний фестиваль «Театр. Чехов. Ялта». Газета «НЕДІЛЯ» познайомить Вас, наші шановні читачі, з найкращими миттєвостями вересневого фесту.

 

«Велич творчості А.П. Чехова в тому, що вона зрозуміла

 і є рідною будь-якій людині взагалі. А це є найголовнішим»

 (Л. Толстой)

 

Цього року на ялтинський фестиваль надійшло 49 заявок із 17 країн світу. У результаті оргкомітет вибрав 12 постановок. Згідно з концепцією, цей фестиваль «відкритий усьому новаторському й навіть революційному, з іншого боку – незмінно вибудовується фестивальна лінія за найвищими канонами сучасних художніх тенденцій». VI фестиваль проходив під патронатом Ради міністрів автономної республіки Крим, та за підтримки міського голови Ялти Сергія Ілаша. Почесним гостем фестивалю став відомий російський актор, президент театральної премії «Золота маска» Георгій Тараторкін. А представляли свої вистави на розсуд журі та глядачів театри з України, Росії, Грузії, Ізраїлю, Японії. В афіші фестивалю – вистави і за п’єсами класиків, і за творами сучасних авторів.

 

В журі – поет і драматург Юрій Рибчинський, драматург Анатолій Крим, відповідальний секретар проекту «Театральні фестивалі Росії» Анастасія Єфремова, журналіст видання «Дзеркало тижня», театральний критик Олег Вергеліс, ректор Кримського гуманітарного університету Олександр Глузман, письменник та драматург Олександр Мардань, професор інституту слов’янської філології Університету імені Марії Кюрі-Склодовської (Польша) Сергій Ковальов, меценат Дмитро Зусманович.

 

Подією фестивалю, і як згодом стало відомо, переможцем стала вистава «Вишневий сад». Режисер постановки, художній керівник Київського академічного театру юного глядача на Липках, народний артист України Віктор Гирич. Наша сьогоднішня історія – саме про «Вишневий сад».

 

Можна сказати тільки три слова про виставу: вишукано, благородно і правдиво! П’єса Антона Чехова «Вишневий сад» належить до тих драматичних творів, що досить часто з’являються в репертуарах різних театрів. І в кожного режисера можна побачити щось нове в побудові сюжетної лінії, трактуванні дій та вчинків персонажів, розставленні акцентів. Одні режисери намагалися лише точно переповісти текст загальновідомого твору, при цьому зовсім не виявляючи своєї індивідуальності, інші – настільки захоплювалися власними фантазіями, що від первісного сюжету майже нічого не залишалося. Але, як відомо, істина міститься посередині. І особливістю постановки Віктора Гирича стало те, що він зумів поєднати у виставі повагу до автора з власною творчою інтуїцією. Майже не змінивши тексту Чехова, режисер зробив виставу розкутішою, а актори чудово вписалися в режисерську конструкцію, було дотримано чистоту прийому. У виставі чимало танців, завдяки надзвичайно талановитому хореографу Аллі Давидівні Рубіній. Вони як найкраще допомагають передати почуття та настрої персонажів, які нерідко дуже швидко змінюються. Дуже достойне сценографічне рішення, воно несе смислове навантаження, має високий образний ряд. І, безперечно, надзвичайно цікавий акторський ансамбль.

 

Акторські роботи у «Вишневому саді» – одна краща за іншу. Перед нами вистава-формула, вистава-конспект, образна витримка з п’єси, з життя, з долі. Спектакль, що підсумовує і підводить підсумки всього двадцятого століття. Цей спектакль неодмінно потрібно побачити.

 

Життєві ситуації завжди пов’язані з парадоксальністю, комічністю. Але не варто забувати, що під сміхом приховані сльози. У виставі режисер Віктор Гирич прагне показати, що ми можемо як затримати час, так і втратити його. Минуле в п’єсі презентують собою Раневська і Гаєв. На тлі історії життя Раневських і Гаєвих вимальовується історія суспільства загалом і життя людини зокрема. Як завжди, Чехов не ділить своїх героїв на «позитивних і негативних» – усі вони мають як привабливі риси, так і потворні. У цьому випадку йдеться не лише про характеристики героїв: Чехов висвітлює «добрі погані» моменти доби, що минає. Раневська непрактична, егоїстична, вона не вміє влаштовувати своє життя, але разом з тим її натура чуйна та поетична, їй властиві відчуття прекрасного і витонченість. Гаєв теж морально вільний від матеріальних розрахунків. Для цих людей існують духовні цінності, меркантильність викликає в них презирство, хоча з іншого боку ця якість перетворюється і на протилежну: саме через нерозважливість і непрактичність вони й утрачають вишневий сад, що був для них не якимось майном, а своєрідною ідеєю.

 

Раневська (заслужена артистка України Анжеліка Гирич) з’являється урочисто і майже царствено сходить із глядацької зали на сцену. Її вже чекають – юна Аня, старенький Фірс, домовита Варя, безглуздий Петя… Виділяється Лопахін (актор О. Зіневич) – величний, красивий, сильний парубок з вільними розмашистими  рухами і дикувато-звіриною пластикою. Хоча у листах, пов’язаних з постановкою «Вишневого саду», Чехов підкреслював, що роль Лопахіна є центральною, «Бо це не купець у банальному розумінні… Це м’яка людина… порядна людина в усіх значеннях». Меркантильний дух сучасності зробив Лопахіна мимовільно обмеженим щодо відсторонених від практичних справ ідей. Символічно, що формальна перемога не приносить Лопахіну жодного задоволення, він несподівано відчуває сором: «О, швидше б усе це минуло, швидше б змінилось наше недолуге, наше нещасливе життя». І це дуже вдало зіграв на сцені ялтинського театру актор Олександр Зіневич.

 

Раневська у виконанні Анжеліки Гирич живе лише своїми спогадами про гарне життя у Парижі, а реальність – це не для неї. Раневська, втомлена від втрат, але не бажає розлучатися з ілюзіями, Лопахін – переможець з «нових господарів життя», але вічно боїться поразки, Гаєв (актор Олександр Ярема) – ледачий, розпещений тип, вічна дитина, нічим не цікавиться, крім більярду. Героїв багато і майже всі вони, як у Льва Толстого, «нещасні по-своєму», бо не знають, де їм знайти віру в майбутнє. Всі чекають, що станеться диво і ситуація вирішиться сама собою. Але дива не відбувається. Вишневий сад помирає, а з ним закінчується сон про непорушне батьківське гніздо (яке і так давно вже розвалилося. Залишається тільки глибока печаль на обличчях героїв і сльози на очах у глядача. Хочеться думати, що це будуть сльози очищення.

 

Одним із головних персонажів вистави є, як це не дивно звучатиме, дуже давня шафа. Звичайний предмет у кімнаті, а за всю виставу так і притягуватиме до себе як акторів, які вміло обігрували навколо нього мізансцени, так і глядачів, які споглядали все це із глядацької зали. Таке враження, що в цій шафі живуть душі героїв п’єси Чехова, їхнє щасливе і безтурботне минуле, смачні цукерки на горі шафи, а ще іграшки – що вже давно зламалися, та все ще залишаються дорогими.

 

Все на світі має свій початок і свій кінець. Закон природи – життя людини підвласне цьому закону. Наші мрії, бажання поглинають час, який неможливо втримати. Ми думаємо, що все ще попереду, як говорив Чехов, а виявляється – все вже позаду. Вишневий сад цвіте лише один раз на рік. Це символ прекрасного, яке так швидко проходить. Його неможливо зупинити, так як і час, молодість, дитинство. Все це в постановці.

 

А самотній Фірс (заслужений артист України Леонід Марченко), якого забули в старому будинку, блукає у темряві зі свічкою в руках… Зрештою, і він зникає у цьому мороку. «Жизнь-то прошла, словно и не жил. Я полежу… Силушки-то у тебя нету, ничего не осталось, ничего… Эх, ты… недотепа!..» – скаже він наостанок.

 

Попереду зима, потім весна, а далі, дай Бог, літо, осінь… новий VII-й фестиваль «Театр. Чехов. Ялта», і нові емоційні враження глядачів…