Каса, адмiнiстрацiя
(044) 253-62-19

Крихка природа буття

     Орися СТЕПАНЕНКО

     Журнал "Київ театрально-концертний" грудень 2014 р.

 

     У театрі Юного глядача на Липках тривають репетиції вистави «Наше містечко» за п’єсою Торнтона Вайлдера. На постановку запрошено лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка режисера Дмитра Богомазова. Музичне оформлення здійснює Олександр Курій, а над сценографією працює Петро Богомазов. Прем’єру вистави призначено на грудень.

 

     Якщо вдаватися до сценічної історії цієї п’єси, то вона й не надто  широка, але таїна в  тому, що майже  кожна постановка була успішною. Насамперед,  це зумовлено майстерністю авторської техніки – відтворювати події  поза часом. Тут мінімум реквізиту і необмежений сценічний простір. Актори здебільшого зображують уявне середовище, користуються уявними предметами. Зважаючи на те, що серед персонажів є й  помічник режисера,  глядач губиться в здогадках – це реальне життя двох родин маленького містечка Гроверс-Корнерса, чи це прийом «театр у театрі». Запитань щодо реальності чи ірреальності безліч, і абсолютно не важливо мати на них відповідь упродовж сценічної дії.

 

     Торнтон Вайлдер використовує узагальнені, архетипні уявлення про родину, на прикладі якої простежується  об’єктивна картину світу. Життя змінюється смертю, а потім знову хтось народжується, і все по колу. У цих відомих істинах стільки правди,  простоти і жодних амбіцій когось повчати. Тим не менше, вони проникають у серце, хвилюють, змушують ще довго розмірковувати про світобудову. 

 

     В одному інтерв’ю автор так  пояснює дидактику в своїх п’єсах, – «… їжа, яку ми споживаємо, переважно готується  на газовій плиті, однак присмак газу ми не відчуваємо».

 

     Дмитро Богомазов нічого не змінював у п’єсі, вважає, що  в цьому разі, активні  режисерські втручання можуть порушити тонке мереживо драматургії.  Тут багато умовності, бо автор, а відтак і режисер – підкреслюють те, що відбувається із самою людиною, а не з предметами.

 

     Коли готувався цей матеріал, актори вже  репетирували  на сцені, за давно готовими ескізами шилися костюми, зводили  окремі елементи художнього оформлення, але пан Дмитро з обережністю розповідав про постановку , –   «направду, я й досі не знаю якою вона  буде і в цьому її принадність. Це той випадок, коли я себе стримую, не втручаюся, це неначевиклик моїй  режисерській практиці. Матеріал потребує просто нашої уваги, обережності.  Є таке відчуття, що мембрана цієї  вистави вже десь існує,  а тобі належить, як донору, віддати частку себе для її пульсації. Навіть музика в ній є, нам лишається  її почути».

 

     Хоча у п’єсі «Наше містечко» Тортона Вайлдера  неодноразово йдеться про смерть, чуємо розмову тих, хто уже за межею вічності, та  попри все, відчутний  оптимізм.  Здається, що тепер тобі не страшно, ти вже розумієш, як надалі варто  сприймати життя.  Непомітно вузлиться   думка, що  народження і смерть  закономірні процеси, які не порушують загальної гармонії. У народі кажуть  – одна душа з хати,  інша в хату. Саме неминучість цього процесу і забезпечує сталість існування.

 

     «Наше містечко» буде сьомою роботою молодого художника – сценографа  Петра Богомазова. Найбільш міцну конструкцію вистави забезпечує творчий тандем з батьком режисером. Вони спілкуються про театр «однією мовою». Внаслідок такого  кропіткого аналізу  з’явився остаточний, одинадцятий ескіз сценографії  майбутньої постановки.

 

     Розповідає Петро: «П’єса надто специфічна. Простір зайнятий мінімально. Насправді автор написав виставу, а не драматургію. Такі точні ремарки, що найважливішим було намацати баланс – уберегти авторське і додати своє. У процесі роботи переглядали існуючі постановки, зокрема, сценографію. Незмінними є елементи – місяць і драбина. Навколо цього вибудовується динаміка сюжету. Тут кожен актор виконує по дві ролі, персонажа та актора,який грає цього ж персонажа.Щоразу поставало запитання – як відтворити присутність описаного у п’єсі  містечка і при цьому не втратити театральність простору.Видається, що ця вистава буде більшою мірою про театр і про час. Щось близько цього. А театр цікаво досліджувати, бо це завжди певна незбагненність».  

 

     У виставі зайняті актори: Юрій Радіонов, Олександр Зіневич, Віктор Степаненко, з. а. України Анжеліка Гирич, Андрій Бейник, Тарас Мельничук, Христина Микитин, Дар’я Кривошей, Інна Белікова, Катерина Савенкова, Павло Кружнов, Ігор Іванов, Валерій Войтенко, Володимир Скорик, Марина Андрощук, Юрій Якуша.